Говорячи ж про справжню (“злоякісну”) агресивність, я маю на увазі стійкі властивості особистості, які виражаються в підвищеній готовності до агресії. Зовнішні прояви агресивності можуть дещо відрізнятися в різні вікові періоди.
Так, у дошкільнят критеріями агресивності є такі характеристики :
– Часто втрачають контроль над собою ;
– Часто сперечаються і сваряться з оточуючими;
– Відмовляються виконувати прохання дорослих ;
– Можуть навмисно викликати в інших почуття злості і роздратування;
– Схильні звинувачувати інших у своїх помилках і невдачах ( можуть зганяти свій гнів і на неживих речах);
– Часто відчувають почуття злості, гніву і заздрості ;
– Не здатні забути про образу, якщо не відплатили ;
– Недовірливі та дратівливі.
Серед психологічних особливостей, що провокують агресивну поведінку дітей, зазвичай такі:
– Недостатній розвиток інтелекту і комунікативних навичок;
– Занижений рівень саморегуляції;
– Нерозвиненість ігрової діяльності;
– Занижена самооцінка;
– Порушення в стосунках з однолітками.
Слід підкреслити, що в більшості випадків агресивні дії дітей дошкільного віку (особливо зовсім маленьких) мають недеструктивний або реактивний характер. Прояви агресивної поведінки частіше спостерігаються в ситуаціях захисту своїх інтересів і відстоювання своєї переваги, коли агресія використовується як засіб досягнення певної мети. І максимальне задоволення діти отримують при отриманні бажаного результату – будь то увагу однолітків або приваблива іграшка, – після чого агресивні дії припиняються.
Мислячим і педагогічно грамотним батькам краще витратити час і сили на аналіз ситуації, що склалася і пошук шляхів допомоги дитині.
1. Намагайтеся акцентувати увагу на перевагах дитини та її успіхах в подоланні труднощів (як зовнішніх, так і внутрішніх). Словом, спробуйте зробити все можливе, щоб повернути хлопчикові чи дівчинці самоповагу і позитивну самооцінку.
2. Потрібно вести спеціальну та терпеливу систематичну роботу в чотирьох направленнях:
– Працювати з гнівом – навчати дитину загальноприйнятим і безпечним для оточуючих способів вираження свого гніву ;
– Навчати самоконтролю – виробляти у дитини навички володіння собою в ситуаціях, що провокують спалахи гніву або тривожність ;
– Працювати з почуттями – вчити усвідомлювати власні емоції та емоції інших людей, формувати здатність до співпереживання, співчуття, довірі оточуючим;
– Прищеплювати конструктивні навички спілкування – навчати адекватним поведінковим реакціям в проблемних ситуаціях, способам виходу з конфліктів.
Примітка. Дорослим доведеться допомагати дитині на першому етапі, так як мовленнєвий розвиток і мислення дітей ще недостатні, щоб надати думкам і почуттям іншу словесну форму. Тому підготуйтеся заздалегідь. При цьому, пропонуючи синові чи доньці якийсь важливий варіант, подумайте, чи відповідає таке формулювання віку дитини і особливостям мови сучасних дітей.
